Правові засади зовнішньополітичного курсу україни щодо НАТО

Правові засади зовнішньополітичного курсу України щодо Нато

Слова у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., що Україна „проголошує свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках”, мали на меті засвідчити позицію України щодо Організації Варшавського Договору і таким чином поставити під сумнів можливість використання цього репресивного інструменту СРСР у його зовнішній політиці. По-друге, таке формулювання не означає юридичного закріплення нейтрального статусу, адже тут мова йде лише про намір, а не про факт.

Засади зовнішньополітичного курсу нашої держави щодо Альянсу визначено в “Основних напрямах зовнішньої політики України”, затверджених Постановою Верховної Ради України №3360-ХІІ від 2 липня 1993 р. В цьому документі, зокрема, підкреслюється, що “в умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки” та “з огляду на кардинальні зміни, що відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки”.

В чинній Конституції України немає жодного посилання, яке б визначало нейтралітет або відмову від участі у військових блоках як засіб досягнення національної безпеки або форму існування України в системі міжнародних відносин.

У Рішенні Ради національної безпеки і оборони України „Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)” від 23 травня 2002 р., введеному в дію відповідним Указом Президента України від 8 липня 2002 р., наголошується, що “Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки і підтримує процес її розширення”, а також “виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки”.

Постановою Верховної Ради України від 21 листопада 2002 р. №233 “Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО” народні депутати підтримали цю Стратегію і наголосили на необхідності інтенсифікації процесу підготовки України до членства в Альянсі.

Підвалини національної безпеки закладені в Законі України ”Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-IV. До основних напрямів державної політики з питань національної безпеки даний законодавчий акт відносить, серед іншого, забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу.

Указ Президента України від 2 квітня 2005 р. № 702/2005 “Питання Воєнної доктрини України” повертає до цього документа положення про кінцеву мету - вступ України до НАТО.

Довідково: Указом Президента України Л.Кучми № 648/2004 від 15 червня 2004 р. “Про Воєнну доктрину України” була затверджена Воєнна доктрина України, яка містила положення про підготовку країни до повноправного членства в НАТО та Європейському Союзі. Ці положення були вилучені Указом Президента України від 15 липня 2004 р. № 800/2004 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 липня 2004 року “Про дальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна - НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року”.

В Указі Президента України від 2 квітня 2005 р. № 702/2005 зазначається, що “активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та пов’язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики”.

27 грудня 2005 р. Президент підписав Указ № 1861/2005 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)”. Цим указом один з пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України визначається як “забезпечення реалізації державної політики щодо співробітництва України з НАТО, в тому числі досягнення критеріїв членства України в НАТО”.

13 березня 2006 р. Президент підписав Указ № 215/2006 “Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору”, яким визначається Національна система координації, впроваджується вдосконалений інститут національних координаторів співробітництва України з НАТО та створюється Міжвідомча комісія з питань підготовки України до вступу в НАТО на чолі з першим заступником Міністра закордонних справ України, в рамках якої працює 15 Міжвідомчих робочих груп.

Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного Договору (9 липня 1997 року, Мадрид)

План дій щодо членства в НАТО 24 квітня 1999 року, Вашингтон

Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного Договору (9 липня 1997 року, Мадрид)

План дій щодо членства в НАТО 24 квітня 1999 року, Вашингтон

План дій "Україна-НАТО" 22 листопада 2002 року, Прага

ЦІЛЬОВИЙ ПЛАН Україна – НАТО на 2008 рік у рамках Плану дій Україна – НАТО

РЕЗЮМЕ до Цільового плану Україна-НАТО на 2008 рік у рамках Плану дій Україна – НАТО

Указ Президента України № 289/2008 Про Цільовий план Україна - НАТО на 2008 рік у рамках Плану дій Україна - НАТО

Лист Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем'єр-міністра України Генеральному секретареві НАТО, 11 січня 2008